UA-75651220-1

Площинне розмічання

                                         Призначення й сутність розмічання
     Приступаючи до роботи, слюсар одержує креслення майбутньої деталі й заготовку - шматок металу, з якого потрібно виконати необхідний виріб.
     Розміри заготовки завжди більше розмірів виготовленого виробу. Для того щоб одержати потрібну форму й розміри його, необхідно обробити заготовку, знявши з її поверхонь певний шар металу. Шар металу, що знімається при обробці, називається припуском.
     Як же вести обробку? Можна піти, приміром, таким шляхом: закріпити заготовку в лещата й, узявши потрібний інструмент (наприклад, напилок), зняти трохи металу, потім виміряти, знову обробити, і так доти, поки не вийде потрібна форма й розмір. Однак такий шлях пов’язаний зі значними втратами робочого часу. Більш раціональним буде, мабуть, інший шлях: відповідно до креслення зробити розмічання, нанести на заготовку лінії, риски, а потім виконувати обробку до цих ліній. При цьому відсутні втрати часу на закріплення - зняття заготовки й вимірювання.
     Розмічанням називається операція з нанесення на заготовку форми й розмірів деталі, зазначених у кресленні.
     Розмічання належить до точних, відповідальних операцій. Від його якості значною мірою залежить точність майбутньої деталі, оскільки після того, як розмічальні риски нанесені, вся подальша обробка виконується до цих ліній.
     Розмічання широко застосовується у виробництві тоді, коли необхідно виготовити виріб у порівняно невеликих кількостях.
     При звичайних методах розмічання досягається точність порядку 0,5 мм. Точне розмічання забезпечує точність до сотих часток міліметра.
     Розрізняють два види розмічання: площинне й просторове.
     Із площинним розмічанням мають справу тоді, коли контури деталей розташовуються в одній площині. Площинне розмічання - це по суті ті самі креслення, тільки виконується воно не олівцем на папері, а загостреною металевою голкою на заготовці.
     При просторовому розмічанні розмічальні лінії наносяться в декількох площинах або на декількох поверхнях. Розглянемо площинне розмічання.
    
                                     Інструменти для площинного розмічання
    До інструментів, застосовуваних при площинному розмічанні, належать рисувалки (рис. 1.6.1), лінійки, косинці, розмічальні циркулі, кернери, центрошукачі тощо.
Рис. 1.6.1. Рисувалки:
а - дротова; б - двостороння
     Рисувалки призначаються для нанесення розмічальних ліній і являють собою загострений сталевий стрижень, загартований і гостро заточений. Вони виготовляються з вуглецевої інструментальної сталі марок У7, У8.
     У виробництві набули застосування кілька типів рисувалок:
рисувалки дротові (рис. 1.6.1, а), загострені з одного кінця, другий загнутий у кільце, вони безпечні в роботі, їх зручно зберігати; з накаткою для тримання; рисувалки двосторонні (рис. 1.6.1, б) з вигнутим кінцем. Загнута сторона дає можливість наносити риски у важкодоступні місця.
    У практиці застосовують рисувалки зі вставними голками, використовуючи для цієї мети звичайні патефонні голки.
    При розмічанні добре оброблених поверхонь, щоб не ушкоджувати їх, застосовують рисувалки з м’яких матеріалів (для сталі - латунні, на алюмінію риски наносяться гостро заточеним олівцем). При цьому риска наноситься за рахунок стирання матеріалу рисувалки.
    Рисувалки мають бути добре заточені. Чим гостріша їх робоча частина, тим тонше буде розмічальна лінія, й тим, отже, вище точність розмічання. Заточують рисувалки на заточувальних верстатах. Для цього їх притискають до обертового кола й рівномірно обертають.
    Лінійки служать для нанесення прямих ліній. При розмічанні можна застосовувати металеві лінійки. При цьому потрібно враховувати, що й лінійка, і вістря рисувалки мають певну товщину, тому лінійку варто відсувати з таким розрахунком, щоб лінія вийшла в потрібному місці.
    Більш зручні лінійки зі скошеними робочими кромками. При застосуванні їх точність розмічання підвищується.
    Косинці призначаються для нанесення рисок під прямим кутом. При розмічанні застосовуються плоскі слюсарні косинці, косинці зі стовщеною полицею (анлажні), з Т-подібною полицею (рис. 1.6.2).
Рис. 1.6.2. Косинці:
а - плоский; б - анлажний; в - з Т-подібною полицею
     Найбільш простим і загальновживаним є плоский слюсарний косинець. Однак за його допомогою не можна провести перпендикулярні лінії з достатньою точністю. Це пояснюється тим, що, по-перше, куточок косинця завжди трохи зім’ятий і прикладати його до тієї точки, де потрібно відновити перпендикуляр, доводиться на око, і, по-друге, при проведенні перпендикуляра по обидві сторони від даної прямої доводиться робити у два прийоми: спочатку провести його вище, потім нижче прямої, а для цього потрібно переставляти косинець, що спричиняє помилки.
     При застосуванні анлажного косинця або з Т-подібною полицею їх можна вести вздовж оброблених площин деталі або вздовж розмічальної плити, просто й без помилок наносити вертикальні лінії.
     Розмічальні циркулі служать для нанесення кіл, дуг, розподілу відрізків на частини, перенесення розмірів тощо. Застосовуються циркулі звичайні, пружинні, зі змінною ніжкою. Широко використовуються для розмічання штангенциркулі з точністю 0,05 мм.
     Звичайні циркулі (рис. 1.6.3, а) складаються з двох ніжок 1, з’єднаних шарніром 2. До однієї з них приклепана скоба 3 із прорізом, на другій є гвинт 4. Затискаючи гвинтом скобу, фіксують потрібне положення циркуля.
     Циркулі з пружиною (рис. 1.6.3, б) забезпечують більш точне розмічання, працювати ними зручніше. Плоска пружина 2 у верхній частині циркуля прагне повернути ніжки 1 щодо осі 3 і розсунути їх. Гвинт 5 і розрізна гайка 4 перешкоджають цьому. Обертаючи гайку, можна точно встановлювати циркуль на заданий розмір.
Рис. 1.6.3. Розмічальні циркулі
      Ніжки циркулів виготовляються зі сталі марок 45, 50 і гартуються. Основним розміром циркуля є найбільше розведення його ніжок. Звичайні циркулі випускаються розміром 280, 350, 430 і 500 мм, пружинні - 50, 80, 120 і 150 мм.

    
Кернери служать для за кріплення розмічальних ліній шляхом нанесення на них невеликих поглиблень - кернів. Застосовуються кернери звичайні, механічні й електричні.
Рис. 1.6.4. Кернери:
а - звичайний; б - електричні
     Звичайний кернер (рис. 1.6.4, а) складається з робочої, середньої й ударної частин. Робоча частина виконується конічною. Для кернування розмічальних ліній вона загострюється під кутом 60°, для позначення центрів отворів - під кутом 75°. При цьому поглиблення виходять більше. Середня частина - циліндрична із сітчастою накаткою. Форма ударної частини кернера - конічна із закругленою вершиною. Завдяки такій конструкції удар завжди припадає на центр інструмента, він більш точний і влучний.
     Виготовляють кернери з вуглецевої інструментальної сталі марок У7, У8, ударна й робоча частини гартуються. Для кернування застосовується молоток масою 100-200 г. Електричний кернер (рис. 1.6.4, б) складається з корпуса електромагніта й осердя. При пропусканні електричного струму котушка електромагніта втягує осердя. Переміщаючись при цьому вниз, він наприкінці ходу вдаряє по наконечнику, що є кернером.
     Для кернування електричний кернер установлюють на риску й злегка натискають на його корпус. Зміщаючись, корпус замикає електричні контакти, включається коло електромагніта й виконується удар. У момент удару електричне коло магніту розмикається й під дією пружини осердя повертається у вихідне положення.
     Центрошукачі дають можливість знаходити центри отворів.
     Найпростіший центрошукач являє собою косинець із прикріпленою до нього лінійкою, що є бісектрисою прямого кута. Установлюючи косинець-центрошукач на зовнішню поверхню виробу, проводять рисувалкою пряму. Вона пройде крізь центр кола. Повернувши косинець на деякий кут, проводять другу пряму. На їхньому перетині й перебуватиме шуканий центр.
     Центрошукач-транспортир (рис. 1.6.5) відрізняється від косинця-центрошукача наявністю транспортира 2, що за допомогою повзуна 1 може переміщатися по лінійці й закріплюватися на ній у потрібному положенні гайкою. Лінійка прикріплена до косинця 4. Транспортир дає можливість знаходити центри отворів, розташовані на заданій відстані від центра циліндричної деталі й під будь-яким кутом.
Рис. 1.6.5. Центрошукач:
1 - повзун; 2 - транспортир; 3 - планка; 4 - косинець
Підготовка до розмічання
      Перш ніж розпочати розмічання, необхідно ознайомитися з кресленням майбутньої деталі, щоб чітко уявити її форму, особливості конструкції й подумки намітити план розмічання.
     Потім потрібно перевірити заготовку. При цьому визначається, чи немає на ній тріщин, раковин та інших дефектів. Перевірка виконується зовнішнім оглядом, обстукуванням (деренчливий звук указує на наявність тріщин).
     Огляд заготовки дозволяє виявити також наявність на поверхні напливів, нерівностей, окалини, бруду, іржі. Перед нанесенням рисок необхідно напливи зрубати, нерівності закрити, нечисті поверхні зачистити металевими щітками.
     Далі перевіряється, чи відповідають розміри заготовки розмірам майбутньої деталі й чи є достатній припуск на обробку. Із цією метою заміряють найбільші розміри заготовки по довжині й ширині й порівнюють їх з габаритними розмірами деталі (габаритними розмірами плоскої деталі називаються розміри між її крайніми точками по довжині й ширині).
     Поверхня, що підлягає розмічанню, фарбується, щоб на ній краще були видні розмічальні лінії. Фарба, застосовувана для цієї мети, має задовольняти таким вимогам: добре братися до поверхні, швидко висихати й легко зніматися.
    Засоби для фарбування різних поверхонь розглядаються в табл. 6.1.
    Якщо розмічальні лінії добре видні на металі, фарбування можна не робити.
Засоби фарбування Розмічувана поверхня Спосіб нанесення
Крейда, розведена у воді до стану молока, лляне масло (клейка речовина сикатив для швидкого висихання Неопрацьовані поверхні виливків і кувань Пензликом
Крейда, розведена до стану молока, 50  мг. мтолярного клею на 1 л. води (клей розвести окремо, потім прокип'ятити з крейдою) Неопрацьовані поверхні чорних металів Пензликом
Гудкова крейда Для неопрацьованих поверхонь у невідповідальних виппадках Натиранням
Мідний купорос (23 чайні ложки купоросу на склянку води). У результаті хімічної взаємодії на поверхні деталі відкладається шар міді Оброблені поверхні (сталь, чавун) Пензликом (розчин отруйний!). Натирають шматком купоросу змочену поверхню
Швидковисихаючі фарби й лаки Великі оброблені сталеві й чавунні поверхні, алюмінієві виливки Пензликом тонким шаром
Не фарбується Кольорові метали, гарячокатаний листовий і профільний сталевий метал
Фарбування розмічуваних поверхонь
      Виконавши перераховані вище підготовчі операції й приступаючи до відкладання розмірів і нанесення розмічальних ліній, вибирають бази - лінії або площини, від яких відкладатимуться розміри.
     За бази приймають:
зовнішні кромки заготовки. Якщо є оброблені поверхні, то за бази приймають їх. Іноді спеціально обробляють ті площини, які хочуть прийняти за бази. Якщо вся заготовка не оброблена, то прийняті за бази поверхні вирівнюються;
у симетричних деталей зручно прийняти за бази осі симетрії, центрові лінії. Вони наносяться в першу чергу.
     Усі розміри мають відкладатися від обраних баз, нанесення розмірів ланцюжком неприпустимо, оскільки веде до нагромадження помилок (рис. 1.6.6).
Рис. 1.6.6. Відкладання розмірів при розмічанні:
а - неправильно; б - правильно
Процес розмічання
     Розмічання виконується на розмічальних плитах (рис. 1.6.7), що відливають із дрібнозернистого сірого чавуну. Робоча поверхня їх добре оброблена. Плити встановлюються на дерев’яних столах або фундаментах так, щоб верхня площина їх була горизонтальною (перевіряється за рівнем).
Рис. 1.6.7. Розмічальна плита
     Прийнято такий порядок нанесення розмічальних ліній: спочатку проводять горизонтальні (за допомогою рисувалки й лінійки), потім вертикальні (за допомогою рисувалки й косинця), далі похилі лінії й, нарешті, дуги й кола (за допомогою циркуля, штангенциркуля тощо). Креслення дуг в останню чергу дає можливість проконтролювати точність розташування прямих ліній: якщо вони нанесені точно, дуга замкне їх і сполучення вийде плавним.
     Іноді буває доцільно проводити дуги й кола раніше похилих і деяких вертикальних і горизонтальних ліній.
     При нанесенні прямих ліній рисувалку ведуть уздовж лінійки, щільно притискаючи до неї. Для цього її нахиляють під кутом 75-80° до розмічуваної поверхні (рис. 1.6.8). Окрім того, рисувалка нахиляється за напрямком руху. У процесі проведення риски положення інструмента не повинно змінюватися.
Рис. 1.6.8. Положення рисувалки при нанесенні ліній
     Риску дозволяється вести тільки один раз. При повторному проведенні ліній неможливо потрапити точно в те саме місце, у результаті виходить кілька паралельних ліній і невідомо, яка з них є необхідною. Якщо лінія відкреслена погано, її варто зафарбувати й провести знову.
     Вертикальні лінії наносять за допомогою косинця. Плоский косинець прикладають при цьому до лінійки. Косинець із полицею прикладають до оброблених кромок заготовки. Якщо сторони деталі не оброблені, її кладуть на розмічальну плиту, накладають вантаж, щоб вона не зрушилася, косинець орієнтують щодо бічних площин плити, після чого наносять лінії. При точному розмічанні перпендикуляри відновлюють шляхом геометричних побудов.
     Паралельні лінії проводять, роблячи зарубки в місцях, де повинні бути початок і кінець рисок, і проводячи крізь них риски. Якщо є можливість, паралельні лінії наносять за допомогою косинця з Т-подібною полицею, переміщаючи його на потрібну відстань (рис. 1.6.9).
Рис. 1.6.9. Нанесення паралельних ліній
     При відкладанні на рисках розмірів рекомендується в початковій точці робити невеликий керн, щоб циркуль не ковзав уздовж лінії. Потім циркулем роблять короткою дугою зарубку, місце перетину кернують тощо. Після того як відкладені всі відрізки, перевіряють їхню загальну довжину, тому що при відкладанні кожного відрізка можливі неточності й помилки накопичуватимуться.
     Розподіл відрізка на частини. При розподілі відрізка на частини обчислюють довжину однієї частини, установлюють циркуль на отриманий розмір і відкладають його потрібну кількість разів (при помилках операцію повторюють). При точному розмічанні розподіл виконується геометричним шляхом (рис. 1.6.10).
Рис. 1.6.10. Розподіл відрізка на частини
     Якщо необхідно поділити лінію на велику кількість частин, то, щоб уникнути нагромадження помилок, її ділять спочатку на дві, три й п’ять частин, а потім отримані відрізки ділять далі.
     Проведення (або побудова) кіл і дуг. При кресленні кіл зусилля має додаватися до тієї ніжки циркуля, що встановлена в центр кола, інакше циркуль може зміститися й кола не вийде. Точка, куди встановлюється нерухома ніжка циркуля, кернується.
     У процесі розмічання кіл часто доводиться знаходити їхній центр. Це можна зробити за допомогою центрошукачів.
     Якщо циліндрична частина заготовки оброблена або відрізана від каліброваного прутка, центрошукач достатньо поставити у двох положеннях. В отриманій точці перетину двох прямих і знаходитиметься шуканий центр кола.
     Коли заготовка отримана литтям або штампуванням, косинець ставлять у трьох положеннях. Три обкреслені прямі перетнуться, створюючи трикутник, усередині його й лежатиме шуканий центр. Якщо отвір уже є й необхідно розмітити коло і центрові риски, в отвір запресовується планка (рис. 1.6.11) дерев’яна або з м’яких металів урівень з деталлю. На ній за допомогою центрошукача знаходять центр. Щоб циркуль не розробляв отвір у дерев’яній планці, на її набивається бляшана накладка.
Рис. 1.6.11. Розмічання отворів
     При точному розмічанні центри кіл і дуг знаходять геометричним шляхом.
     Контрольні риски. У тому випадку, коли розмічальна лінія може зникнути в процесі обробки, на відстані 5-10 мм від неї наносять контрольні риски. Для контролю правильності обробки отвору (відведення свердла) довкола нього проводять контрольне коло радіусом, більшим на 2-8 мм. Контрольні риски не кернуються.
     Розмічання за шаблонами. У великосерійному виробництві для прискорення процесу розмічання застосовуються шаблони. У цьому випадку доводиться розмічати тільки один шаблон, а потім профіль шаблона переноситься на виріб (рис. 1.6.12). При застосуванні шаблона необхідно його встановлювати так, щоб був достатній припуск на обробку.
Рис. 1.6.12. Розмічання за шаблоном
Кернування розмічальних ліній
     Для збереження розмічальних ліній їх кернують. Керни мають наноситися рівномірно й розташовуватися точно по осі розмічальної лінії. Для цього кернер установлюють вістрям на риску з нахилом від себе (рис. 1.6.13, а), потім повертають вертикально й злегка вдаряють молотком (рис. 1.6.13, б). Потрібно стежити за тим, щоб керни були якнайменше, це підвищує точність.
Рис. 1.6.13. Кернування розмічальних ліній:
а - установка кернера; б - нанесення керна
     У процесі обробки деталі припуск знімається так, щоб залишалася половина керна.
     Відстань між кернами на прямих ділянках 20-50 мм (менше число для малих деталей, більше - для великих), у кутах і на закругленнях - 5-10 мм. Кінці ліній, точки їх перетину, місця переходів кернуються у всіх випадках.
     Центри отворів кернують центрувальним кернером, керни в них роблять глибше. Коло достатньо накернити у чотирьох місцях (у місцях перетину осей).
     На оброблених деталях керни наносять тільки на кінцях ліній. Іноді на чисто оброблених поверхнях риски не кернують, а продовжують їх на бічні грані й кернують там.

                                                                  
  Брак при розмічанні
     Розмічання - відповідальна операція, вона вимагає великої уваги, будь-яка помилка веде тут до браку, оскільки розмічена деталь обробляється до рисок й, якщо вони нанесені неправильно, буде зіпсований матеріал і марно витрачений час на розмічання й обробку.
     Брак при розмічанні може відбутися як з вини розмітника, так і з причин, що не залежать від нього: неправильне креслення; неточність розмічального інструмента й розмічальної плити; неточність вимірювального інструмента; неправильно й неточно оброблена база, щодо якої ведеться розмічання.
      Брак з вини розмітника може виникнути від таких причин: неправильно прочитане креслення, неправильно обрані бази, неправильно або неточно відкладаються розміри, неправильне користування інструментом і недотримання правил розмічання мітки, недбалість при розмічанні.
      Для одержання якісного розмічання необхідно уважно вивчити креслення, до початку розмічання перевірити всі застосовувані інструменти, добре заточити рисувалки, дотримуватися всіх правил нанесення розмічальних ліній. У жодному разі не можна вимірювати циркулем розміри на кресленні, навіть якщо воно виконане у масштабі 1 : 1. Із креслення потрібно брати лише чисельні значення розмірів, за допомогою лінійок, циркулів, штангенциркулів відкладати їх на заготовці, дотримуючись необхідної точності.

                                                      Організація робочого місця. Техніка безпеки
     У процесі розмічання необхідно дотримуватися правил техніки безпеки. При роботі з рисувалками потрібна обережність, щоб не поранити себе їх гострими кінцями. Після завершення роботи варто надягати на рисувалки захисні ковпачки.
     Установлюючи деталі на плити, верстати, потрібно бути уважним, ставити деталі потрібно надійно, інакше при їх падінні можна одержати травму.
     Працюючи електричним кернером, слід дотримуватися правил електробезпеки, пам’ятаючи, що в момент удару він перебуває під дією електричного струму великої сили. Тому потрібно строго стежити за станом ізоляції струмонесучих частин кернера, інакше під напругою може виявитися й заготовка й, торкнувшись її, робітник одержить електричний удар.

Велике значення має організація робочого місця. На плиті, де ведеться розмічання, не має бути нічого зайвого, інструмент і допоміжні матеріали слід розташовувати з таким розрахунком, щоб те, що береться лівою рукою, перебувало ліворуч, те, що призначено для правої руки - праворуч. Інструмент, застосовуваний найчастіше, має бути ближче. Креслення варто прикріплювати до спеціальних підставок.